Секретар РНБО України Олександр Турчинов: Герої Небесної Сотні пішли у вічність, щоб залишитися навічно у нашій пам‘яті…

Напередодні, в ніч з 18 на 19 лютого, коли провалився нічний штурм Майдану переважаючими за чисельністю та озброєними «Беркутом» і Внутрішніми військами, відбувся перелом ситуації на користь Революції Гідності. Але жорстоке протистояння не припинялося. Влада почала і готова була продовжувати вбивати.

Зранку 20 лютого зі сторони Інститутської в бік майданівців залунали постріли. Почався найдраматичніший фінал революції. Того дня там зіткнулися два світи. Один - озброєний автоматичною зброєю, - захищав злочинців при владі, які прагнули знищити Україну як державу, а інший - з дерев‘яними палицями і саморобними щитами, в будівельних чи гірськолижних касках, - йшов уперед за право бути вільними, за незалежність та європейське майбутнє своєї країни. Вони падали від куль силовиків, але на їх місце вставали інші, готові йти до кінця... Патріоти йшли вперед, не зупиняючись. І чорні ряди озброєних злочинців зламалися, вони побігли, не витримавши жертовної атаки Героїв Небесної Сотні... Це була перемога. Але перемога, що далася надто дорогою ціною...

У центр Майдану зносили поранених та загиблих. За дорученням штабу зі сцени Майдану я оголосив про позачергове зібрання Парламенту. У цей момент вже всі розуміли, що влада програла, і навіть депутати з провладної більшості проголосували разом із опозицією за постанову «Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі людей». Відповідно до цієї постанови, всі представники силових структур повинні були припинити опір та покинути Київ, відправившись до місць їх постійної дислокації.

Не зважаючи на заборону своїх переляканих керівників покидати позиції, стягнуті до Києва з усієї України силовики поспіхом почали покидати місто. Наступного дня, 21 лютого, Парламентом було відновлено дію Конституції 2004 року, а ввечері цього ж дня з Межигір'я, захопивши награбоване, втік Янукович.

Все це сталося завдяки Героям, які пішли ранком 20 лютого у свою останню атаку. Герої - не вмирають, і це дійсно так. Їх подвиг, їх переможна хода і сьогодні, здається, відлунюється від бруківки Майдану. Вони пішли у вічність, щоб залишитися навічно у нашій пам‘яті...