Американський досвід програми "З війська в учителі" може бути адаптований в Україні – ексклюзивне інтерв'ю заступника Cекретаря РНБО України Андрія Кононенка "Інтерфакс-Україна"

До призначення 15 квітня 2024 року на посаду заступника Секретаря РНБО України Андрій Кононенко понад 25 років працював на оперативних, аналітичних і керівних посадах служби безпеки та зовнішньої розвідки України. Нині координує інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньополітичної, економічної, соціальної та інших сфер національної безпеки.

У ході розмови з Андрієм Валерійовичем журналісти агентства "Інтерфакс-Україна" торкнулися різних актуальних тем. Серед них – питання прогнозування та координації, взаємодія з міжнародними партнерами, актуальні проблеми реабілітації військових, переваги розподіленої генерації тощо.

Пане Андрію, Володимир Зеленський, коли представляв Секретаря РНБО Олександра Литвиненка, поставив ряд невідкладних завдань, виконання частини з яких, наскільки я розумію, зараз відноситься до Вашої сфери відповідальності. У зв’язку із цим: чи бачити Ви потребу в якихось нових підходах в організації роботи і якщо так, то яких саме?

Для початку хочу подякувати за можливість поспілкуватися з вашими читачами. Зізнаюсь, це мій перший подібний досвід.

Щодо вашого питання. Функції Апарату РНБО чітко виписані, і ми діємо у визначених правових рамках. В той же час, коли Глава Держави поставив завдання посилити можливості України в прогнозуванні, від якого залежить національна безпека, потребується активізація низки важливих функцій.

Секретар РНБО окреслив цей ряд невідкладних кроків.

По-перше, це посилення координуючої ролі Апарату, що пов’язано з необхідністю максимальної синхронізації діяльності органів влади з виконання рішень Радбезу і Ставки Верховного Головнокомандувача. Розпорошеність зусиль часто стає перепоною на шляху реалізації життєвоважливих завдань.

По-друге, це максимальне залучення додаткових аналітичних можливостей, як внутрішніх так і зовнішніх. З цією метою, ми формуємо й активно співпрацюємо з вітчизняним та іноземним пулом експертів. І маю вам сказати, що дослідження, які проводять українські think tanks, часто унікальні за глибиною аналізу і комплексністю висновків. Вони нам дуже допомагають.

Отже, свій досвід, як керівника аналітичних підрозділів я зараз якраз і маю можливість максимально реалізувати.

Під час повномасштабної війни допомога наших західних партнерів є однією з ключових складових успішності протидії ворогу. На посаді заступника Секретаря РНБО Ви відповідаєте, зокрема, за міжнародний напрямок. Якого рівня контакти Ви підтримуєте і яка їх практична наповненість з погляду інтересів національної безпеки України?

Що стосується міжнародного треку нашої активності, то він здійснюється звичайно в межах повноважень Апарату РНБО.

В цьому плані наші головні контакти відбуваються по лінії спілкування з провідними американськими, європейськими та іншими аналітичними центрами. Ми обмінюємось оцінками, прогнозами, сценаріями розвитку подій. Міжнародні партнери дають можливість протестувати висновки та припущення наших аналітичних розробок із залученням найкращих спеціалістів у відповідних сферах.

Все це, як наслідок, має вплив і лягає в основу прийняття управлінських рішень в оборонній, військовій, економічній та інших сферах державного управління.

Ми маємо розуміти, що попит на українську аналітику виріс у рази практично у всіх безпекових сферах. Із врахуванням наших досліджень, якими ми ділимося і обговорюємо на різноманітних міжнародних експертних майданчиках, згодом приймаються важливі рішення. Наприклад, рішення щодо різного роду допомоги, підтримки позиції України як на рівні ООН, так і на рівні урядів чи парламентів.

До початку російсько-української війни ми навіть не могли собі уявити, скільки в України буде поранених і травмованих бійців, які потребують медико-психологічної реабілітації. Наразі бачимо, з якими перепонами наші воїни, які зазнали травм й отримали інвалідність, стикаються під час повернення до цивільного життя. Поясніть, яку роль може відіграти РНБО у питаннях реабілітації військовослужбовців?

На сьогодні Україна має всі передумови для того, аби стати країною з найбільшою кількістю ветеранів у світі після Другої Світової війни. Цей показник може сягнути мільйона осіб. І це не остаточні цифри. Думати і діяти щодо задоволення потреб у реабілітації потрібно вже зараз і рішення можуть бути тільки комплексні.

Так, є рішення Радбезу від 14 травня 2021 року «Про Стратегію людського розвитку», де, зокрема, визначено оперативну ціль – забезпечити ветеранів війни та членів їхніх сімей послугами із професійної адаптації та психологічної реабілітації ветеранів.

Що це значить на практиці? Найперше – оновлення вже наявної системи реабілітації з урахуванням усіх нових обставин війни. А це тягне за собою зміни в кадровій політиці, в інфраструктурі, врешті-решт потрібне належне фінансування… Плюс – слід взяти до уваги світовий досвід, зокрема політичні заходи, що вживалися у різних країнах для розв’язання проблем ветеранів після війн чи інших військових конфліктів.

Ця робота вже триває і значно прискорилася після початку повномасштабної війни.

Ви говорите про створення оновленої системи реабілітації військових. Які, на Вашу думку, є найбільш гострі проблеми та перешкоди у цьому процесі? І як їх подолати?

Хочу підкреслити, що Апарат РНБО виконує функцію координації та контролю. Безпосередньо питаннями реабілітації військових займаються відповідні міністерства та відомства, але ми, безумовно, занурені у цю проблематику і перебуваємо на контакті зі всіма виконавцями.

Як це не прикро, але маємо проблемний досвід, пов’язаний із організацією так званих реабілітаційних маршрутів військовослужбовців, зокрема тих, хто отримав ураження спинного мозку. І це тільки один приклад… Що ж робити? Нині наші спеціалісти активно опрацьовують у системі фізичної та психологічної реабілітації досвід Ізраїлю. Ізраїльтяни навчилися працювати з пацієнтом з моменту отримання ним травми. І коли такий пацієнт з’являється у лікувальному закладі, то з ним працюють комплексно – реабілітолог, протезист, якщо є така проблема, хірург, терапевт…

Як такий підхід упровадити у нас? По-перше, на базі спроможної мережі медичних закладів розбудувати систему реабілітаційних відділень. Це дозволить кожній кластерній та надкластерній лікарні мати власне неспеціалізоване стаціонарне реабілітаційне відділення з достатньою кількістю ліжко-місць для пацієнтів із травмами та пораненнями, які потребують процесу активного відновлення.

Ми зараз говоримо про реабілітацію фізичну, психологічну. А соціальний захист військовослужбовців? Їх працевлаштування після повернення додому? Яких кроків слід чекати у найближчій перспективі від держави? І яка підтримка потрібна від суспільства, бізнесу?

Ми ж з вами розуміємо, що мобілізація, бойові дії, вимушена міграція спричинили дефіцит на ринку праці. Наприклад, уже нині ми стикаємося з нестачею педагогічних кадрів або з недостатньою чи низькою кваліфікацією тих, хто залишився. Особливо це питання гостро стоїть у деокупованих територіях Харківської й Херсонської областей. Аналогічна ситуація з лікарями…

Де вихід? Потрібно адаптувати досвід іноземних країн до наших реалій, про що я вже казав раніше.

Наприклад, Велика Британія. Ще у 1943 році експерти вказали, що після війни в країні бракуватиме близько 70 тисяч вчителів. Аби уникнути проблеми для чоловіків та жінок, звільнених з військової служби, британський уряд упровадив спеціальну програму екстреної підготовки з власними навчальними коледжами та інтенсивним викладанням. І як результат – близько 17 тисяч колишніх військових стали вчителями математики, англійської, географії, історії, праці… Аналогічна програма під назвою «З війська в учителі»  працювала у США з 1994 року. Тоді 16 тисяч американських військовослужбовців здобули спеціальність «шкільний учитель».

Певен, що цей досвід можна застосувати і для теперішніх  військовослужбовців  та ветеранів ЗСУ.

Ще одна сфера вашої відповідальності – енергетика. Кричуща тема – нестача електроенергії. Кожен із нас на собі відчув відсутність світла в домівках… І це ще не зима… Чого чекати українцям? Що треба зробити для створення розподіленої генерації в країні?

Буде важко, але зиму пройдемо. На сьогодні, як це відомо, ми маємо масштабні пошкодження енергосистеми. Яким чином посилити енергетичну стійкість? Створенням розподіленої генерації в першу чергу.

Зрозуміло, що ураження великої кількості відносно малопотужних електростанцій та установок є значно складнішим завданням, ніж знищення великих теплових ТЕЦ та ГЕС. Тому 18 липня 2024 року було схвалено рішення Уряду щодо розвитку розподіленої генерації на період до 2035 року та затверджено Операційний план. І цей план не без складнощів, але рухається до наміченої цілі.

Інтенсивно готуються до осінньо-зимового періоду регіони. Зокрема запроваджуються місцеві програми підтримки встановлення сонячної генерації  та установок зберігання енергії ОСББ. І в цьому плані у нас є велика надія на широковідому українську підприємливість та ініціативність.

Крім прийнятої Стратегії чи є якісь інші реальні кроки щодо допомоги, наприклад, місцевим громадам у вирішенні завдання підготовки енергетичної системи до зимових випробувань?

Спрощення і швидкість – це те, що стосується допомоги місцевим органам влади та територіальним громадам.

Наприклад, було вчасно й оперативно прийнято ряд постанов, завдання яких – максимальне спрощення процедури приєднання об’єктів генерації до системи розподілу електричної енергії. Для цього було скорочено строки видачі та погодження технічних умов, спрощено процедуру приєднання до газорозподільних систем, а також генерувальних установок до електричних мереж тощо.

Крім цього, фізичним особам надається кредит у сумі до 480 тис. грн строком до 10 років під 0% річних для придбання та встановлення фотоелектричних модулів або вітрових електроустановок.

Роботи в цьому напрямку авжеж дуже багато, але головне, що вона вже триває і, на моє глибоке переконання, війна, як це не парадоксально, дає нам добрий шанс позбутися застарілої радянської енергетичної системи і побудувати нову та сучасну. Певен, ми це зробимо.